Пресс-центр

Конституційно-правова відповідальність особливий вид юридичної відповідальності в Україні

 

Андрій Трапізонян,

Старший юрист

ЮК «NOVA PARTNERS»

 

Конституційно-правова відповідальність як особливий вид юридичної відповідальності та правове явище загалом, відіграє суттєву роль в суспільному та державно-політичному житті України. Конституція є Основним Законом нашої держави, що несе під собою обов’язкове дотримання та виконання її норм усіма громадянами. Нажаль, аналізуючи відповідність інших чинних нормативно-правових актів Конституції України, їх взаємодія, дають змогу вважати, що Конституція у багатьох її сферах діє лише де юре, не маючи механізму фактичної реалізації норм права достатнього рівня. Але це далеко не єдиний аспект, оскільки ще більш небезпечним є порушення норм Конституції України органами державної влади, їх посадовими особами, що може призвести до системної кризи в усіх сферах життя держави. Виходячи з цього, потрібно забезпечити ефективний, реально функціонуючий правовий механізм захисту Конституції, особливе місце в якому займає конституційно-правова відповідальність. Безсумнівно, це не тільки підкреслює, але й посилює актуальність даної теми у зв’язку з виключною важливістю виконання даного завдання. Тож ця проблема привертає до себе постійну увагу вчених та практиків.

У розвиток наукових досліджень, присвячених конституційно-правовій відповідальності, значний доробок внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці як О.С. Алексєєв, В.М. Гессен, В.В. Копейчиков, В.В Кравченко, Л.Р. Наливайко, О.Ф. Скакун, О.Ф. Фрицький, Л.В. Штейн та ін.

Таким чином, ставлячи за мету вивчення проблеми специфіки конституційно-правової відповідальності, ми маємо вирішити такі завдання: а) розкрити сутність поняття конституційно-правової відповідальності і охарактеризувати форми та види конституційно-правової відповідальності; б) проаналізувати її структуру; в) окреслити коло суб’єктів конституційно-правової відповідальності та виокремити класифікацію конституційно-правових санкцій; г) визначити перспективи створення ефективного правового механізму захисту Конституції і відповідно до цього, конкретної регламентації підстав для притягнення до конституційно-правової відповідальності та певних процедурних питань.

По-перше, вважаємо, що першочерговою особливістю даного різновиду юридичної відповідальності є те, що вона керується Конституцією, що є нормативно-правовим актом найвищої юридичною сили, який регулює найважливіші суспільні відносини в державі. Тож, розкриємо сутність поняття конституційно-правової відповідальності.

Конституційно-правова відповідальність це передбачений нормами конституційного права специфічний обов’язок суб’єктів конституційного права понести несприятливих наслідків особистого, майнового чи громадського характеру за скоєне правопорушення, який виступає як засіб забезпечення норм конституційного права, часто має чітко виражений політичний характер, реалізує інтереси особливого кола суб’єктів через спеціальний механізм реалізації, містить цілу низку юридичних санкцій [1].

З вищезазначеного слід відмітити ще одну особливість даного різновиду юридичної відповідальності – вона включає в себе два аспекти, а відтак може бути: а) позитивною, що передбачає відповідальну поведінку, підзвітність, юридичну компетентність, усвідомлення свого обов’язку, його сумлінне і неухильне виконання, тобто відповідальність як обов’язок здійснити дії, встановлені у законі. Підставою активної (позитивної) відповідальності є покладення на суб’єкта конституційно-правових відносин і невиконання або неналежне виконання цим суб’єктом певних своїх функцій (бездіяльність посадової особи, недосягнення поставлених цілей і завдань, неефективна робота певних органів тощо); б) ретроспективною, що передбачає відповідальність за вчинення конституційного правопорушення і являє собою специфічні правовідносини між суб’єктами конституційного права з приводу скоєного конституційного делікту, що характеризуються осудом протиправного діяння і суб’єкта правопорушення та покладенням на

Субєкти конституційно-правової відповідальності Санкції нормативно-визначені в Конституції
Відповідальність Верховної Ради України (ст. 106 п. 8) Президент України припиняє повноваження Верховної Ради України, якщо протягом тридцяти днів чергової сесії пленарні засідання не можуть розпочатися;
  

Відповідальність народного депутата України

(ст. 81 ч. 2, п. 2) Дострокове припинення повноважень народного депутата у зв’язку з набранням законної сили обвинувального вироку.(ст.79 ч. 5) Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандату.
 Відповідальність Президента України (ст. 111) Президент України може бути усунений з поста Верховною Радою України в порядку імпічменту у разі вчинення ним державної зради або іншого злочину.
Відповідальність Кабінету Міністрів України (ст. 115 ч. 3) Прийняття ВР України резолюції недовіри КМУ має наслідком відставку усього складу КМУ.
  

Відповідальність суддів

(ст. 126 ч. 5. п. 4,5,6) Cуддя звільняється з посади органом, що його обрав або призначив, у разі: порушення суддею вимог щодо несумісності; порушення суддею присяги; набрання законної сили обвинувальним вироком щодо нього;
Окремо можна виділити той факт, що закони, інші правові акти або їх окремі положення, що визнані неконституційними Конституційним Судом України втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України рішення про їх некоституційність. (ст. 152 ч.2)

останнього обов’язку зазнати негативних наслідків особистого, майнового чи громадського характеру, тобто санкцій за скоєне правопорушення [1].

Потрібно зазначити, що за формою реалізації конституційно-правова відповідальність поділяється на: пряму (безпосередню)передбачену безпосередньо нормами конституційного права, та непряму (опосередковану)передбачену нормами інших галузей права [2, с. 29].

Конституційно-правова відповідальність має складну структуру, яка закріплює: 1) соціальну відповідальність, що вимагає відповідної високосвідомої та ініціативної поведінки всіх суб’єктів конституційного права; 2) загальні засади відповідальності за правопорушення, що слугують “орієнтиром” для формування відповідальності в інших галузях права; 3) конкретні види конституційно-правової відповідальності, що застосовуються за порушення окремих конституційно-правових норм та інститутів.

На думку вченого О.Ф. Фрицького, суб’єктами конституційно-правової відповідальності можуть бути органи державної влади, державні органи, вищі посадові особи, органи і посадові особи місцевого самоврядування, фізичні особи [2, с. 26]. В юридичній літературі також обґрунтовується висновок щодо необхідності введення до кола суб’єктів конституційно-правової відповідальності держави [3, с. 35].

Класифікувати санкції конституційно-правової відповідальності за Конституцією України можна за наступною таблицею (табл. 1):

Таблиця 1

Санкції конституційно-правової відповідальності за Конституцією України*

* складено особисто автором на основі джерел [3; 4].

На нашу думку, першочерговим завданням для створення ефективного правового механізму забезпечення захисту Конституції є впровадження певного нормативно-правового акту, який би врегулював та впорядкував усі складові конституційно-правової відповідальності, детальніше регламентував підстави до притягнення конституційно-правової відповідальності, якщо мова саме про посадових осіб, то визначив би певні процедурні питання щодо їх відставки тощо. Прикладом такого нормативно-правового акту міг би слугувати Закон України “Про конституційно-правову відповідальність”. Зрозуміло, що нормативне закріплення цих аспектів не забезпечує практичну реалізацію на всі сто відсотків, але якщо не буде конкретизованої регламентації цього особливого виду юридичної відповідальності, то, механізм не буде реалізований і де факто.

Таким чином, узагальнюючи результати дослідження, слід зробити наступний висновок – питання конституційно-правової відповідальності відіграє виняткову, суспільно-значущу роль і потребує нагального модернізування у вигляді нормативного закріплення усіх складових конституційно-правової відповідальності та забезпечення фактичної реалізації захисту Конституції шляхом створення ефективного правового механізму.

 

Список використаних джерел

  1. Поняття і специфіка конституційно-правової відповідальності [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://radnuk.info/pidrychnuku/konct-protsec/466-konst-prostes/7856-s-3.html
  2. Фрицький О. Ф. Конституційне право України: Підручник. – К.: Юрінком Інтер, 2003. – 536 с.
  3. Кравченко В.В. Конституційне право України: Навчальний посібник – Вид. 3-тє, виправл. та доповн. – К.: Атіка, 2004. – 512 с.
  4. Конституція України від 28 червня 1996 р., зі змінами та доповненнями [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=2.

 

ПОЄДНАННЯ ФУНКЦІЙ ЛІДЕРА ТА КЕРІВНИКА В ОДНІЙ ОСОБІ З МЕТОЮ УСПІШНОЇ РЕАЛІЗАЦІЇ ОРГАНІЗАЦІЙНОГО КЕРІВНИЦТВА

Андрій Трапізонян,

Старший юрист

ЮК «NOVA PARTNERS»

 

Соціально-психологічна природа лідерства обумовила появу надзвичайно великої кількості різних концепцій лідерства, висвітлення яких в навчальній літературі часто розрізняється як за рівнем деталізації, так і за логікою викладання матеріалу. Питання лідерства з різних кутів зору викликало інтерес у людей ще з давніх часів. Проблеми цього феномена й ефективного його використання в менеджменті приділяється особлива увага. Зокрема, теорії лідерства прагнуть з’ясувати, які характеристики лідерства є найбільш результативними. Також слід відмітити і ступінь їх важливості у резерві того чи іншого лідера. Дослідники цієї проблеми справедливо наголошують, що для успішного виконання своїх функцій керівник-менеджер має займати лідерську позицію в колективі. Це, безумовно, підкреслює актуальність даної теми.

У розвиток наукових досліджень, присвячених розумінню лідерства як певного соціально-психологічного явища, враховуючи різні аспекти, значний доробок внесли такі відомі вітчизняні та зарубіжні науковці як М.М. Логунова, О.Б. Моргулець, Р. Стогділл, Р. Такер та ін.

Таким чином, ставлячи за мету вивчення проблеми лідерства як соціально-психологічного феномена, його використання безпосередньо в менеджменті, ми маємо вирішити наступні завдання: а) розкрити сутність поняття лідерства з різних кутів зору, окресливши певні риси та окремі категорії; б) охарактеризувати відмінності між поняттями керівництва й лідерства, визначити критерії успішного виконання функцій менеджера та лідера.

Багато дослідників намага­лися дати власне тлумачення цьому феноменові, відзнача­ючи найрізноманітніші грані лідерства. При істотних від­мінностях, у характеристи­ках лідерства існує певна по­дібність. У своїй роботі “Посібник з лі­дерства” Р. Стогділл об’єднав у західній літературі сучасні визначення в різні групи [1]. Ці аспекти визначені в наступній таблиці (табл. 1):

Таблиця 1

Різні групи визначення поняття лідерства*

№ п/п Група, зміст визначення Ключові думки (слова)
1 Лідерство як центр групових процесівЛідер завжди є ядром групи. Лідерство — це перевага одно­го або декількох індивідів над іншими членами групи, що прояв­ляється в процесі керівництва ними. Лідерство — “концен­трація або вираження влади всіх в одній особистості”. На лі­дера впливають потреби й бажання членів групи. Перетворюючи в певну діяльність енергію людей, лідер задає їй бажаний напря­мок. “Спільна діяльність, що об’єднує групу, завжди має дві складові: центр активності (лідер) і індивіди, що діють під впли­вом цього центра (ведені)”. Лідера не можна відділити від групи, але можна розцінити як такого, який обіймає найвищу по­зицію в певній сфері. “Через особливе становище в групі він (лідер) є найважливішим засобом визначення групової структу­ри, атмосфери, цілей, ідеології й діяльності”. Усвідомлення важливості внутрішньогрупової структури й гру­пових процесів лідерства. Актив­на роль лідера. Лідер — особис­тість у центрі групової активнос­ті, визнаний усіма
2 Лідерство як вияв особистісних рис“Силу особистості окремого індивіда можна точно визначити за ступенем його впливу на інших”. Лідер –  це індивід, який увібрав найбільшу кількість бажаних особистісних характеристик. Лідерство – комбінація таких характеристик індивіда, які підштовхують інших до виконання поставленого завдання. Лідерство — однобічний процес впливу
3 Лідерство як мистецтво досягнення злагоди“Можливість для індивіда (лідера) своєю волею впливати на ве­дених і досягати покори, поваги, лояльності й співробітництва з їх боку”. “Лідерство можна визначити як процес, за допомо­гою якого хтось досягає підпорядкування поведінки інших у пот­рібному напрямку”. “Лідерство – це сила моралі, що тво­рить і скеровує”, формування, підтримка й скеровування мо­ральної єдності, морального союзу заради досягнення спільних намірів і цілей”. Моральний аспект лідерства
4 Лідерство як дія й поведінка“Поведінка лідера – це певні дії експериментатора, або те, що експериментатор уважає за бажане, або будь-яка поведінка вза­галі, яку фахівець у певній галузі вважає взірцем лідерської по­ведінки”. “Лідерство може бути визначене як поведінка ін­дивіда, залученого до керування діяльністю групи”. Лідер­ська поведінка –  це окремі дії, до яких вдається лідер при управ­лінні групою, зокрема такі дії, як, наприклад, розподіл обов’язків, заохочення або критика окремих членів групи, зацікавленість у їхніх успіхах і допомога. Опис лідерства через поняття “дія” й “поведінка”
5 Лідерство як інструмент досягнення цілі або результатуЛідер — це людина, яка має програму і разом із групою прямує до запланованого. Процес створення ситуації, коли різні члени групи, а також лідер, можуть досягти результату з максимальною економією при мінімальній затраті робочого часу. Лідерство — це функціональні відносини, які виникають, коли група висуває лідера з метою контролю за задоволенням її потреб. Лідерс­тво може бути визначене за його ефективним впливом на дії гру­пи, що прагне до спільної мети, “як людський фактор, що згуртовує групу й мотивує її рух до результату”. Лідерство — інструмент, засіб ін­теграції інших групових ролей для досягнення єдності дій і здо­буття результату
6 Лідерство як взаємодіяЛідерство – це соціальний процес, що стимулює, змушує деяких людей іти до старої мети з новою енергією, а до нового результа­ту – з надією, як процес однакового або взаємного стимулю­вання, що контролює і спрямовує енергію людей для досягнення спільної мети. Міжособистісні відносини, коли інші працю­ють не тому, що вони повинні, а тому, що хочуть це робити. Лідерство виростає з активного процесу взаємодії й існує там, де його усвідомлюють і підтримують інші члени групи
7 Лідерство як уміння переконуватиЛідерство –  це управління людьми за допомогою сили переко­нання й спонукання, а не за допомогою прямої або непрямої пог­рози чи примусу. Лідерство –  це мистецтво знання люд­ської природи, мистецтво впливу на людей переконанням і прик­ладом заради конкретного спрямування їхніх дій. Лідерство не слід плутати з управлінням, яке є мистецтвом примусу, коли різ­номанітними силовими методами людей змушують дотримувати­ся певного напрямку. Лідерство як форма переконуван­ня, владний інструмент досягнен­ня очікуваного
8 Лідерство як здійснення впливуПроцес впливу на діяльність організованої групи в її спробах досягти спільної мети, лідером можуть вважати або індивіда, який впливає на інших, або того, хто порівняно з іншими членами групи або організації чинить найважливіший вплив; лідерство як “міжосо-бистісний вплив, що виявляється в певних ситуаціях і спрямований на досягнення конкретної мети”. Лідерство є процесом прямої взаємодії, у результаті якого індивід, звичайно за допомогою мов­лення, впливає на поведінку інших, спонукаючи їх до досягнення певного результату. Лідерство дорівнює сфері впливу – “це дії впливу, крім механічного використання рутинних доручень організації”. Усі керівники певного рівня мають однакову владу, але вони не використовують її однаково ефективно для того, щоб впли­вати на своїх підлеглих й організацію в цілому. Спроби індивіда змінити поведінку інших – суть спроби лідерства; якщо при цьому інші дійсно змінюються, то цей процес впливу можна охарактеризу­вати як успішне лідерство; якщо ці зміни в інших підсилюються, під­кріплюються й винагороджуються, то це буде ефективним лідерс­твом. Вплив лідера на послідовників, які відіграють пасивну роль усе­редині організації. Впливає на групові характеристики
9 Лідерство як відносини владиВлада – результат максимального тиску, який лідер чинить на пос­лідовників, мінус максимальний опір, який послідовники чинять у протилежному напрямку. Є п’ять основних видів влади: 1) відносна влада; 2) експертна влада; 3) влада, що заохочує; 4) примусова вла­да й 5) законодавча влада. Лідер – ініціатор взаємодії, який, даючи стимул послідовникам, установлює свій контроль над ними, змінюючи при цьому їхні первісні наміри. “Коли ціль одного ін­дивіда А полягає в зміні іншого індивіда Б або коли зміна поведінки Б буде вдалою для А, тобто А досягне того, що хотів, тоді спроба А досягти мети буде лідерством”. Влада, здійснювана одним або декількома індивідами для того, щоб спонукати членів організації до дій. Лідерство як влада, здійснювана «згори вниз», здатність одного індивіда домінувати над іншими, змушуючи їх робити те, що пот­рібно для організації. Лідер має формальний статус й управляє груповою діяльністю
10 Лідерство як диференціація ролейЛідерство – це взаємодія між індивідом і групою або, точніше, між особистістю й членами групи. Кожен з учасників цієї взаємодії відіг­рає певну роль, причому ці ролі відрізняються одна від одної. Осно­вою для такої диференціації є процес взаємного впливу: один інди­від впливає на інших, а інші індивіди відповідають на цей вплив. Лідерство – це особлива роль усередині системи стосунків, що виз­начається взаємними очікуваннями певних дій лідера й послідовни­ків. Причому до ролі лідера пред’являють більші вимоги, на неї пок­ладають вищі обов’язки, ніж на інші ролі. Члени групи по-різно­му сприяють досягненню спільної мети. Якщо чиєсь сприяння є особливо необхідним й інші члени групи визнають це, то роль люди­ни може бути визначено як лідерську. Кожен член суспільства займає певне місце в системі соціаль­них статусів
11 Лідерство як ініціація або запровадження структуриЛідерство й керівництво рівнозначні. Природа й ступінь ак­тивності самого лідерства змінюються в різних соціальних ситуаці­ях. За домінуючої активності групи лідерство нібито має тен­денцію зникати. Лідерство як “ініціювання й підтримка струк­тури очікувань і взаємодій”. Лідерство в процесі структурування взаємин між людьми і їх­ньою діяльністю

* [1].

У наведених у таблиці характеристиках увага закцентована дійсно на різних аспектах лідерства, на особливому компоненті, який вносить лідер. Кожне визначення відкриває лише одну грань природи лідерства.

Поняття “лідер” і “керівник” мають багато спільного. Той і інший організують, спонукають групу на вирішення поставлених перед нею завдань, визначають вибір способів і засобів їхнього вирішення. Разом з тим, ці поняття далеко не тотожні. Розходження понять “управління” і “лідерство” пов’язано з існуванням у будь-якій організації двох типів відносин – формальних і неформальних. Лідерство – це процес впливу на людей, породжений саме системою неформальних відносин, а управління має на увазі в першу чергу наявність чітко структурованих формальних відносин, через які воно реалізується, а роль керівника ніби визначена формальною структурою його функцій, як правило, право на застосування санкцій є беззаперечним і т.д. Лідерство, навпаки, формується спонтанно, стихійно, на рівні напівусвідомлених психологічних переваг. Отже, можна виокремити такі основні відмінності між лідером і керівником:

  1. Вплив керівника ґрунтується на владі і її джерелах, лідерство ґрунтується на процесі соціального впливу і на взаємодії в організації.
  2. Управління передбачає взаємозв’язок “керівник – підлеглий”, лідерство – “лідер – послідовник”
  3. Керівник є в першу чергу формальним лідером, але саме лідерство визначає наявність неформальної основи. Можна бути керівником і не бути лідером.
  4. Лідерство відрізняється від керівництва меншою стабільністю, тому що залежить від настрою групи, характеру ситуації і не підкріплено, на відміну від керівництва, системою правових санкцій;
  5. Процес управління визначається не тільки внутрігруповими, але й зовнішніми обставинами (наприклад, зв’язками з іншими організаціями і т.д.), тоді як лідер вирішує тільки проблеми, що виникають у групі;
  6. Лідер діє усередині групи, а керівник зв’язує групу з іншими соціальними системами [2, 331].

Підводячи підсумки, зазначимо, що діяльність сучасного менеджера перебуває під впливом політичних, соціальних і психологічних чинників дестимулюючого і стимулюючого характеру. Їх сукупність вимагає таких особистих якостей як активна соціальна позиція, компетентність, опора на колективний розум, товариськість і дружелюбність, практично-психологічний настрій, здатність до саморефлексії тощо. Безсумнівно, поєднання функцій лідера та менеджера дають змогу успішно реалізувати організаційне керівництво.

 

Література:

1.  Лідерство — фактор суспільного розвитку [Електронний ресурс]. – Режим доступу http://www.personal.in.ua/article.php?ida=132
2. Моргулець О. Б. Менеджмент у сфері послуг : навч. посіб. – К. : Центр учб. л-ри, 2012. – 383 с.

Обратная связь

Ваше имя (обязательно)

Ваш e-mail (обязательно)

Тема

Телефон

Сообщение